Показати меню

Радванський кар’єр в Ужгороді показали з висоти пташиного польоту (відео)

карєр2-800x445Навіть безсніжною зимою Радванський кар’єр виглядає привабливо, кришталево чиста вода випромінює потужну енергетику.

Радванська гора в Ужгороді є місцем незвичним. Почнімо з того, що утворилася ця гора внаслідок виверження вулкану ще в ті прадавні часи, коли територія сучасного Закарпаття була морським дном. Поверхня радванської гори є нічим іншим як вулканічним куполом, утвореним з величезних покладів андезиту – застиглої лави.
Нині вже доведено, що люди на цій горі жили ще в період кам’яного віку. На це прямо вказують понад 5 тисяч різноманітних знарядь праці, знайдених у товщі гори у кінці 50-х років минулого століття. Ужгородський історик Йосип Кобаль розповів, що первісні люди оселилися на радванській горі ще приблизно 100 тисяч років тому. “Це не найстаріша стоянка, знайдена в межах Ужгорода. Приблизно такого ж віку були поселення на Замковій горі та в Оноківцях. Однак ця знахідка цікава надзвичайно великою кількістю виявлених знарядь праці. Частину їх краєзнавець Петро Сова знайшов під час розробки кар’єру у кінці 50-х років минулого століття, іншу частину – неподалік”. Інший історик Сергій Федака писав, що знайти стоянки первісних людей на нашій місцевості дуже важко, адже Ужгород стоїть на вулканічних породах без природних печер, тож первісним людям доводилося селитися на відкритих місцевостях. Тому знахідка на радванській горі була справді унікальною. Цікаво те, що за свідченнями істориків ця стоянка – кількашарова. Це означає, що її певний час використовувала група людей (приблизно 30-50 осіб), яка перекочовувала в інше місце, натомість на радванську гору через століття приходила вже інша група людей.
Сергій Федака також вважає, що кар’єр на радванській горі існує спрадавна, можливо навіть каміння з нього добували ще первісні люди. Такий висновок можна зробити з того, що первісні кам’яні знаряддя праці – ножі, різці, скребки тощо, знайдені на місці стоянки, виготовлені саме з радванського андезиту. Звісно, і в ті, і в значно пізніші часи видобуток каменю на цій горі був не промисловим, а поодиноким явищем.

Є дані, що промислову розробку кар’єру на радванській горі розпочали в часи входження Закарпаття до складу Австро-Угорщини. Однак історик Йосип Кобаль каже: він знаходив інформацію лише про те, що кар’єр там існував за часів входження Закарпаття до складу Чехословаччини. Належав він не державі, а приватним особам. “Є такий міф, що Ужгородський замок та багато будівель в центрі Ужгорода зводили саме з каменю, привезеного з Радванки. Мені це не здається правдоподібним. Доведено, що для будівництва замку використовували каміння, викопане з рову перед його мурами, стосовно інших будівель, то логічніше було би привозити для їхнього зведення каміння з куди ближчого кар’єру в районі сучасної вулиці Собранецької”.

І все ж на початку ХХ століття радванський кар’єр був по тих мірках досить великим підприємством, на якому працювали близько 300 людей. Вони робили такі собі кам’яні заготовки, які використовували у будівництві, при спорудженні мостів та тунелів. Причому майже всі роботи в ті часи виконувалися вручну, принаймні, працівники-старожили кар’єру пригадують, що коли прийшли туди працювати в радянські роки, слідів застосування вибухівки там не знаходили. Вивозили готову продукцію з кар’єру на початку століття з допомогою підвод, запряжених тваринами.

Історію кар’єру радянських часів нам розповіли вже на самому підприємстві. Старожили згадали, що коли у 1959-му році працівники підприємства “Радванське кар’єроуправління” прийшли туди з першими розвідками, кар’єр вже був у розробці. Плани на цю ділянку були великі, тож поруч із кар’єром одразу звели завод, де видобутий андезит подрібнювали. “Поклади андезиту там дуже великі, умови для розробки – хороші. Коли ми там почали працювати, час від часу стали знаходити цікаві речі: археологічні цінності, а пізніше, на більшій глибині – відбиток доісторичної риби в камені. Андезит у цьому кар’єрі має хорошу якість. Колір каменю коливається від сірого до чорного, а застигла лава колись сформувала на породі дивовижні малюнки”, – розповіли працівники підприємства.

З каменю, який видобували у кар’єрі, на заводі формували так звану “коцку”, плитки для облицювання, дрібнили щебінь, а в кінці 70-х запровадили ще й виготовлення великих плит для мощення тротуарів. Колись ними виклали тротуари на проспекті Свободи, а також площу перед універмагом “Україна”. Ці плити розмірами 40х40 см робили з андезитової крихти, яку з’єднували за допомогою цементу. Продавали плити не лише на Закарпатті, а й по всій Україні.

Але працював кар’єр по мірках такого підприємства зовсім недовго. За легендою, яку знає і переказує немісцевим знайомим чи не кожен ужгородець, одного вечора робітники закінчили роботу і пішли по домам, а коли вранці прийшли на кар’єр, виявили, що за ніч його затопила вода, поховавши у глибинах всю важку техніку. Багато років працівники підприємства говорять, що ця історія є не більше, ніж легендою, але міф цей виявився на диво живучим.

Що з відбулося насправді? 80-літній ужгородець Євген Прокопович Сапєлкін свого часу був головним інженером кар’єроуправління, яке спрощено називали щебзаводом. Він нам розповів, що у кінці 70-х років, коли працівники почали розробляти нижні горизонти кар’єру, там час від часу проводили потужні вибухові роботи. Тоді, мовляв, керівництву міста почали надходити численні скарги від мешканців Радванки на те, що вибухи пошкоджують їхні будинки. Люди казали, що в стінах помешкань після вибухів почали з’являтися тріщини, а найбільше від цих робіт постраждала старовинна радванська церква, яка досі стоїть пусткою.

“З роками місто все ближче “підходило” до кар’єру і роботи вже починали заважати людям. Спочатку нам не дали дозвіл розвиватися вшир, а потім заборонили вкопуватися і вглиб. Розробляти цей кар’єр можна було би ще довгі роки, але в 1979 році було прийняте рішення його закрити. Аби компенсувати підприємству незручності, для його роботи виділили нову ділянку в Оріховцях. Тоді ми планово забрали з дна кар’єра всю нашу техніку і припинили відкачувати воду. Слід сказати, що ґрунтові води з’явилися на дні кар’єру ще тоді, як ми дійшли до нижніх горизонтів і опустилися нижче рівня річки. Всю воду постійно відкачували з допомогою насосів. Коли ж ми відключили насоси, вода, зрозуміло, поступово затопила дно кар’єру, піднявшись до рівня річки – приблизно на 2030 метрів. Тобто, важкої техніки під водою немає точно, максимум, якийсь старий насос”, – розповів Євген Сапєлкін.

Власне, радванський кар’єр відомий не лише міфом про раптове затоплення. Розповідають, що глибина водойми на колишньому кар’єрі сягає 40 чи навіть 60 метрів, тоді як закарпатські драйвери вже давно довели, що там не більше 24 метрів. Вони ж спростували міфи про величезних сомів, котрі живуть на дні кар’єру, та велику кількість скинутих у бандитські 90-ті туди ж легкових автомобілів з трупами. Хоча один автомобіль у кар’єрі все ж лежить, а ще там знаходили величезну кількість різного сміття: велосипедів, автомобільних шин, пляшок та іншого непотребу, який у водойму постійно скидають відпочивальники і місцеві.

А ще ця неприродна водойма – дуже небезпечна. Щороку там гинуть люди, а все тому, що вода у кар’єрі є глибокою та досить холодною. Якщо на поверхні вона прогрівається добре, то на глибині кількох метрів її температура може різко впасти, що в багатьох випадках призводить до нещасних випадків. Саме через необлаштованість пляжу на кар’єрі, офіційно купатися в ньому заборонено. Що, власне, не заважає багатьом ужгородцям активно порушувати цю заборону. Особливо ж у таку спеку.

Loading...
Loading...
18:06Переглядів: 229 | Коментарів: 0

Напишіть відгук

Найсвіжіші новини зібрані на сайті www.ukr.net.
KINOafisha.ua - всі фільми в кінотеатрах України.
Секрети імен та їх значення на imena.orakul.ua.
Продаж автомобілів , автобазар онлайн на avtosale.ua.

Найважливіше